Время подлости (как нас толкали к пропасти)

Георгий Глинский, Lenta-ua.com.ua

09.03.06

В Україні восени 2004-го року сталася не революція, а силоміцька узурпація державної влади. І "воля народу" в цій грі була лише ширмою для прикриття справжніх намірів лідерів "помаранчів".

Сановники нинішньої "народно-революційної" влади, звісно, наполегливо переконують і українців, і весь Божий світ саме у тому, що це була таки "РЕВОЛЮЦІЯ". Але навіть чимало колишніх командирів Майдану і ватагів "революції", побачивши результати своїх власних діянь, нині про "народне повстання" навіть не згадують. Вони не менш наполегливо стверджують те, що давно уже збагнули всі тверезомислячі українці: в Україні восени 2004-го року сталася не революція, а силоміцька узурпація державної влади. І "воля народу" в цій грі була лише ширмою для прикриття справжніх намірів лідерів "помаранчів". Адже в результаті того осіннього шалу саме НАРОД НІЧОГО НЕ ВИГРАВ І НЕ ОДЕРЖАВ. І ВЛАДА АНІ НА ГРАМ НЕ СТАЛА НАРОДНОЮ.

А про те, до чиїх, власне, рук потрапила влада в державі, найкраще сказав батько української незалежності, перший Президент України Леонід Макарович Кравчук:

"Кадры, которые сегодня занимают ключевые позиции, некомпетентны и хуторяне по своей философии. Большинство из них - болтуны...

НИ ОДНА ВЛАСТЬ ДО ЭТОГО ВРЕМЕНИ НЕ ПРИВЕЛА В СВОЕ ОКРУЖЕНИЕ СТОЛЬКО РОДСТВЕННИКОВ И КУМОВЬЕВ, КАК НЫНЕШНЯЯ" (Интернет-издание "LENTA-UA"; 04 марта 2006 г.)

Тобто, "осінній марафон" на Майдані допоміг не народу, а одному олігархічному клану прибрати до рук всю повноту влади в державі. І дуже скоро це й викликало протест навіть у таборі колишніх "командирів Майдану, які не належали до кола "кумів" і "любих друзів" Гаранта. А у вересні минулого року цей протест мало не переріс у черговий заколот і державний переворот, на чолі якого цього разу мали стояти не "кучмісти", а ті, хто свого часу командував на Майдані. Про це вже багато розповідалося в пресі, а тому не будемо відволікатись на спогади.

Але варто нині сказати про те, що аналогічні процеси "приватизації" державної влади місцевими кланами "любих друзів" пройшли і в регіонах держави, що також викликало розкол колись єдиного табору "помаранчів" і неминучу в таких випадках ворожнечу. Проти нинішніх господарів влади пішли війною не лише лідери опозиції, але й ті місцеві політики, які позаторік самі ж і вивели на регіональні "Олімпи" місцевих божків. Вчорашні соратники нині стали "заклятими друзями". Яскравий приклад - нинішня ситуація у найменшій області України - на Закарпатті:

"НА ЗАКАРПАТЬЕ ВЕЗДЕ "БАРВИСТІ" КУМОВЬЯ И "ЛЮБІ ДРУЗІ"

Народный депутат Украины, член блока Литвина Сергей Ратушняк, выступая по закарпатскому радио, предъявил обвинение Президенту Украины в том, что тот ПОДАРИЛ ЗАКАРПАТЬЕ В СОБСТВЕННОСТЬ ФИРМЕ "БАРВА" (неофициальным собственником которой является В. Балога).

"...Господин президент продал нас в рабство фирме "Барва". Это та самая БАНДА, которая в 1999-2001 годах уже грабила закарпатцев. Когда зарплаты с пенсиями выплачивались макаронами с червями и крупами по двойной цене, когда все работы оплачивались соляркой по тройной цене.

...Должности областной и районных администраций, силовых, надзорных и контрольно-фискальных, таможенных и других органов занимают кумовья, братья и сваты "вора в законе". Главного "барвиста". Но он - под крышей президента, так как зачислен к классу "любих друзів" ("LENTA-UA"; 06 березня 2006 р.; "На Закарпатье везде "барвисті" кумовья и "любі друзі")

В принципі, пан Ратушняк каже чистісіньку правду. Шкода лише, що цю правду він збагнув тільки тепер, а не два роки тому, коли ораторствував на мітингах у Мукачеві разом із Віктором Ющенком і спокійнісінько слухав, як майбутній Президент України називає "бандою" закарпатців, які не підтримали клан "Барви"-Балоги. Адже саме там - у Мукачеві - і саме тоді - два роки тому - наш нинішній Гарант Конституції ВПЕРШЕ РОЗДІЛИВ українців на "любих друзів" і нелюбих "бандитів".

І пан Ратушняк особисто допоміг клану Балоги завершити цей "розподіл", взявши найактивнішу участь у підступній провокації "помаранчів" на ужгородському стадіоні "Авангард". Це бачили всі закарпатці і всі українці. Але мало хто замислився над тим, чому оператори БАЛОГІВСЬКОЇ "М-Студіо" настирливо демонстрували всій Україні саме нардепа Сергія Ратушняка, а не свого "хазяїна" нардепа Балогу, який також був того дня на "Авангарді"? Складається таке враження, що пан Балога, великий любитель телевізійної самореклами, свідомо ховався за спиною Сергія Ратушняка. І чого би то отака несподівана скромність?

Можливо, з тієї причини, яку досі ще не збагнув навіть сам народний депутат Сергій Ратушняк, досить досвідчений вже політик: того осіннього дня на ужгородському стадіоні його самого ПРОСТО ВИКОРИСТАЛИ як "актора другого плану" для надання ПРОВОКАЦІЇ іміджу "революційної дії".

А якби ця "спецпровокація" провалилася, то відповідальність за неї пан Балога також переклав би на... Сергія Ратушняка. Доказів на кадрах телезйомки - більше, аніж достатньо!...

НАШІ "ШІСТКИ" АБО ГРА У "ДУРНЯ" З НАРОДОМ

Прикро, але нардеп Сергій Ратушняк може трохи втішитись тим, що навіть "герої" тієї "антибандитської акції" - бунтівні офіцери міліції - теж досі не зрозуміли, що вони були не "героями", а... "шістками" і "сімками" в чужій грі у "дурня". Такими самими "акторами масових сцен", як і ті люди, яких вони поклали на мокру листопадову землю, демонструючи журналістам і всій громадськості України в якості "знешкоджених бандитів". Не минуло й тижня, як сам підполковник Ю. Рахівський, командир тієї "спецоперації", офіційно зізнався у пресі, що "знешкоджені бандити" на стадіоні були...

працівниками обслуги футбольного клубу, водіями приватних таксі і маршруток та й просто випадковими людьми, які мали нещастя опинитися того осіннього дня на стадіоні.

Але це зізнання підполковника просто втопилися у вирі вигадок та "страшилок", створених справжніми авторами цієї політдиверсії і охоче розповсюджених "революційними" ЗМІ. Адже насправді велику гру в "дурня" вели ті люди і сили, яких навіть на Закарпатті тоді не було. Саме до таких висновків можна сьогодні дійти, якщо уважно проаналізувати ту інформацію, яка надходила вже ПІСЛЯ фарсу під назвою "Ужгородський Беслан".

Давайте згадаємо події того осіннього дня - 26 листопада 2004 року. Ось, що розповідав про них журналіст Влад Корчагін минулого тижня:

"Події п'ятниці 26 листопада 2004 року на ужгородському стадіоні "Авангард" згадали учасники недільного випуску "5 копійок" каналу "чесних новин".

Як відомо, тоді в багатьох Інтернет-виданнях та на окремих телеканалах з'явились сенсаційні повідомлення про те, що правоохоронними органами краю (Закарпаття, - ред.) на ужгородському стадіоні "авангард" було знешкоджено велике озброєне злочинне угрупування, яке, знову ж таки, нібито мало в своїх планах здійснити напад на мирний мітинг опозиції ("помаранчевої" опозиції тоді, - ред...) в обласному центрі" ("LENTA-UA"; 28 лютого 2006 року; Влад Корчагін, "Про злочин. Якого не було. Або цинічна провокація як улюблений засіб боротьби із есдеками")

Далі журналіст розповідає про те, як офіцери закарпатської міліції загрожували зброєю переляканим людям, як вкладали їх на мокру осінню землю, де й тримали на холоді протягом кількох довгих годин, як демонстрували журналістам "бандитський арсенал" зброї, яка нібито повинна була розстрілювати мирну демонстрацію ужгородців на площі Народній і т.д. І ще автор робить ось такий висновок про організаторів та керівників "операції "Авангард":

"Як вдалося з'ясувати, головним організатором і командиром цієї спец операції за дивним збігом обставин виявився не хто інший, як керівник ужгородського УБОЗу майор С. Олаг, який є зятем А. Колібаби, на той час - керівника виборчого штабу В. Ющенка по виборчому округу N 70.

...Ще раз підкреслюю, що не роблю ніяких правових висновків, бо впевнений, що такі висновки зробить і міліція, і прокуратура. Але я маю всі підстави стверджувати, що в п'ятницю 26 листопада 2004 року окремими відповідальними працівниками ужгородського УБОЗу, котрі пов'язані родинними зв'язками з лідерами опозиційних сил, було вчинено свідому і сплановану провокацію, метою якої було грубо підставити простих співробітників УБОЗу, які виконували команди С. Олага, та звинуватити всю закарпатську міліцію, обласну владу у "зв'язках з криміналітетом", намірах "силової розправи з опозицією". Бо недарма уже наступного дня мітингуючі опозиціонери пікетували будівлю обласного УМВС і вимагали відставки керівника обласної міліції В. Варцаби та його першого заступника В. Русина" ("LENTA-UA", 28 лютого 2006 р.)

Все саме так і було. Але нам здається, що журналіст Влад Корчагін дещо перебільшив роль у цій "спецоперації" міліцейських майорів. Так, наприклад, самі ж міліцейські "повстанці" неодноразово заявляли у пресі, що до рішучих дій, не санкціонованих жодним керівником УМВС або прокуратури, їх спонукала таємнича "оперативна інформація" про те, що на стадіоні зібралися "озброєні бандити", які готують напад на мирну демонстрацію "помаранчевих" біля будинку Закарпатської ОДА (на площі Народній в Ужгороді). Нехай так...

Але того дня на площі Народній було повним-повнісінько ОЗБРОЄНИХ охоронців порядку, за будинком ОДА стояв автобус з бійцями спецзагону міліції "Беркут", які також перебували у стані готовності N1. Поруч - будівлі обласного УМВС та УСБУ, звідки щомиті могла надійти допомога, якби виникла така необхідність. Навіщо ж було купці "неозброєних" (як вони самі це кажуть) офіцерів міліції відчайдушно кидатися голіруч на "озброєну банду"? Якщо навіть повірити в те, що керівництво УМВС не захотіло реагувати на "тривожний сигнал", то "чесним" офіцерам міліції цілком досить було привселюдно оголосити цю загрозливу інформацію своїм же товаришам по зброї, які того дня чергували на площі, охороняючи мітинг. Адже чого-чого, а мегафонів тоді цілком вистачало на площі.

І той самий "Беркут", підтриманий десятками ОЗБРОЄНИХ охоронців порядку, запросто міг би перехопити "бандитів" уже на під'їзді до площі і роззброїти та знешкодити їх. "На гарячому"!... Тоді й не було би такого гострого браку у свідках та доказах "злочинного наміру", який зрештою і поховав колишню кримінальну "сенсацію". Але нічого подібного не відбулося... Чому?

Тому, що командири "повстанців" підозрювали ВСЮ ЗАКАРПАТСЬКУ МІЛІЦІЮ у "братанні з бандитами"?... Чи тому, що жодної "оперативної інформації" у них просто не було, а був НАКАЗ негайно розпочати провокацію, що надійшов від справжніх організаторів і керівників підступної змови? Схоже, що так...

Адже навіть з уст самих же керівників "спецоперації "Авангард" всій Україні було відомо, що "повстання" закарпатських ментів почалося враз після того, як перед ними виступив керівник обласного "Комітету народного порятунку" Віктор Балога (тоді ще просто народний депутат України).

Саме з уст пана Балоги пролунали згодом і ті звинувачення, які навіть "повсталі" менти озвучити не наважились: "банда "Чалого" ("Чалий" - президент футбольного клубу "Закарпаття") збиралася не лише розстріляти молодь на площі Народній. Але й захопити в заручники школу чи дитячий садочок в Ужгороді, а потім... знищити дітей та педагогів, влаштувавши "Ужгородський Беслан". Виходить, що таємничим "інформатором" міліції (стукачом, якщо по-народному) був саме... народний депутат України, а нині - міністр МЧС пан Віктор Балога? Виходить, що так... А з цього випливає і те, що ні майор Олаг, ні підполковник Рахівський цю акцію не організовували і нею не керували. Вони просто грали свою роль, як і належить слухняним маріонеткам. І для такого несподіваного припущення у нас є ще одна вагома підстава.

Ще за тиждень до цієї події (19-20 листопада 2006 року) ужгородським журналістам стало відомо, що деякі особи (в основному - галичанські "десантники") у штабі закарпатських "помаранчів" готують... напад на мирну демонстрацію ужгородських студентів. Напад мав бути здійснений під біло-блакитними прапорами Віктора Януковича. А тому й заплановане кровопролиття мало лягти ганебним тавром саме на прибічників "біло-блакитних" і керівників колишньої державної влади, викликати гнів і обурення у всіх закарпатців. Можливо, так би воно і було, якби про цю провокацію випадково не дізналися журналісти. А дізнавшись, офіційно повідомили про цей пекельний задум органи СБУ. "Безпека", намагаючись діяти оперативно, підключила до перевірки інформації місцеву міліцію. А міліція... Про те, що зробила міліція, ви вже знаєте, шановні читачі.

Словом, виходить, що гучна провокація зі стріляниною та кровопролиттям була так чи інакше ЗАЗДАЛЕГІДЬ ЗАПЛАНОВАНА у штабах "помаранчів".

Просто один план було викрито, несподівано для "вождів революції", а тому в дію було запущено "резервний варіант" - "Спецоперацію "Авангард". Запущено квапливо, без належної підготовки та ретельного інструктажу виконавців, що й призвело до появи сили-силенної "проколів" і недоречностей. Через ці "проколи" гучна кримінальна справа про "Ужгородський Беслан" і "озброєну банду "Чалого" завершилася тихесеньким "пшиком"...

Незрозуміла квапливість у проведенні серйозної політичної акції, нехай навіть і кримінально-провокаційного плану, свідчить також про те, що цю провокацію комусь вкрай необхідно було здійснити саме 26 листопада. Чому? Навіщо така квапливість і чим пояснити таку жорстку "прив'язку" до конкретної дати - 26 листопада? Для того, щоб це зрозуміти, треба повернутися не на ужгородський стадіон "Авангард", а на столичний Майдан. Що ж відбувалося там - у "Генеральному штабі" української "народної революції"? Читаємо тогочасні повідомлення преси, починаючи з польської "Газети виборчої", надзвичайно лояльної саме до Віктора Ющенка та його "помаранчів":

"23 листопада 2004 року.

...Тим часом, обстановка в Києві ставала все серйознішою. Владні структури все конкретніше готувалися до силового варіанту.

...Водночас у таборі опозиції з кожною годиною в міру того, як збільшувався натовп, чаша терезів схилялася на бік тих, хто йшов на СИЛОВЕ ВИРІШЕННЯ. Віктор Ющенко САМОЧИННО приніс президентську присягу. Увечері Юлія Тимошенко повела кілька тисяч людей на будинок Адміністрації Президента" ("Gazeta Wyborcza", 19 квітня 2005 р.; "Залаштункова історія революції").

Нагадаємо, що саме в цей час в Києві напружено працюють посередницькі місії ОБСЄ, на чолі яких стоять пан Хав'єр Солана і президент Польщі пан Олександр Кваснєвський. Вони мають своїм завданням, по-пепрше, не допустити кровопролиття на Україні і, по-друге, не дати прийти до влади... команді Віктора Януковича. Про це відверто пише та сама "Газета виборча":

"...Це б означало для Польщі КАТАСТРОФУ - Захід остаточно поставив би на Україні хрест, а нова влада в Києві була б повністю залежна від Москви. Перед другим туром (президентських виборів в Україні, - Г.Г.) Варшава мала вже чіткий план з недопущення такого сценарію" ("Gazeta Wyborcza", "Залаштункова історія революції").

Як бачимо, "європейські друзі" української "революції" самі не приховують того факту, що їх непокоїли лише власні інтереси та вигоди: відірвати Україну від Росії, послабити тим самим головного постачальника енергоносіїв до Європи і одержати змогу диктувати свої "правила гри". І ціла купа інших "смачних" переваг. Про інтереси України і українців навіть мови не йшло!...

ПОЛІТ НАД ГНІЗДОМ "ПСИХУШКИ"

І все ж посередники всіляко намагалися запобігти цілком імовірному збройному конфлікту між політичними таборами. Адже будь-яке силове вирішення ситуації неминуче розв'язало б ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ в центрі Європи, що, в свою чергу, могла перерости у велику військову пожежу. Це було всім зрозуміло...

Але в таборі "помаранчів" все ж були цілком реальні та дуже впливові сили, які бачили ЛИШЕ ТАКИЙ - силовий - шлях до мети. Про це писали і західні журналісти:

"24-25-26 листопада 2004 року.

Тим часом, протести в Києві посилилися і табір Ющенка розділився на радикалів і"голубів". Перші вважали, що потрібно брати владу силою замість того, щоб втягуватися в переговори...

"Щоночі під час засідань Комітету народного порятунку зіштовхувалися різні концепції"- розповідає Ю. Луценко, один з головних діячів штабу Ющенка. БІЛЬШІСТЬ ХОТІЛА ЗАХОПИТИ ВЛАДУ, ЗАЙМАТИ УРЯДОВІ БУДИНКИ. Ющенко був рішуче проти цього. Він завзято наполягав на переговорах... і на мирному переході влади.

Уночі відбувалися дуже цікаві ситуації. Частина опозиційних груп розробляла плани штурму будинку уряду і адміністрації президента, частина відмовляла їх від цих планів.

"Я відповідав за блокаду адміністрації Л. Кучми на Банківській вулиці. У нас було розроблено ТРИ СЦЕНАРІЇ ШТУРМУ", - визнає Тарас Стецьків. Найбільш абсурдний передбачав використання приставних сходів... біля кордонів міліції і потрапляння на територію будинку так, як штурмували середньовічні замки.-"Я регулярно доповідав Ющенку, яка ситуація і які МОЖЛИВОСТІ АТАКИ. Але щоразу він був рішуче ПРОТИ ЗАСТОСУВАННЯ СИЛИ..."

Найактивнішими були прихильники Ю. Тимошенко. ЦІ ХОТІЛИ ЗАХОПЛЮВАТИ ВСЕ: від міністерств і державних агентств до штабів територіального самоврядування" ("Gazeta Wyborcza", "Залаштункова історія революції").

І це були не просто слова політичних авантюристів, які, за оцінкою ЗАХІДНИХ, зауважте, спостерігачів, складали БІЛЬШІСТЬ складу "Генерального штабу" Майдану. Слова підсилювались КОНКРЕТНИМИ СПРАВАМИ.

Так, наприклад, у своєму інтерв'ю, опублікованому торік в газеті "українга молода" та на багатьох сайтах мережі Інтернету, колишній керівник ющенківської "служби безпеки" пан Євген Червоненко сам розповідав саме про те, як він особисто ЗАЗДАЛЕГІДЬ, ще до початку "майдану тої революції", створював ОЗБРОЄНІ АВТОМАТАМИ ЗАГОНИ "бійців революції". Ці автоматники знаходилися під його командою просто в людській гущавині на Майдані і були готові відкрити вогонь за першим-ліпшим наказом. Можна уявити собі, скільки невинної крові могло би пролитися на Майдані!!!

Про наявність ОЗБРОЄНИХ ЗАГОНІВ штурмовиків "революції" розповідав і пан Дмитро Лиховій, автор газети "Україна молода", відомої своєю любов'ю до Віктора Ющенка:

"Культовий "байкар" України Лесь Подерв'янський віднедавна любить розповідати журналістам під чарку рекламованої ним горілки "гостро-хрінової", чим він займався під час Помаранчевої революції: "Ми з друзями створили мобільний загін із 30 чоловік. Він складався, в основному, з колишніх офіцерів підрозділу "Альфа". Підпорядковувалися ми безпосередньо штабу революції, і нас планували кидати на особливо небезпечні ділянки. Але жодного разу так і не кинули. Хоча народ підібрався бойовий і, маю підозру, ОЗБРОЄНИЙ. Здавалося навіть - ці хлопці ХОЧУТЬ, ЩОБ НА МАЙДАН ПІШЛИ ТАНКИ. З якою замріяністю в очах вони казали мені: "Ти не знаєш, як танки красиво горять..."

...Однак донині майже ніхто не знає про те, що у вирішальні дні Помаранчеву революцію готувалася підтримати ще потужніша збройна сила - танки Північного оперативного командування. Вони вже прогрівали мотори й чекали останньої відмашки народного Президента"

("Україна молода", 22 листопада 2005 року; Дмитро Лиховій, "Танки Помаранчевої революції") .

Якби ця "відмашка" була, то вулиці Києва стали би справжньою "м'ясорубкою", яка нещадно перемолола б тисячі молодих і наївних людей, майже підлітків, очманілих від "помаранчевого дурману". Цей жах навіть не хочеться уявляти собі сьогодні, але вчора його цілком навіть серйозно і уявляли, і планували "яструби революції". Про свої агресивні задуми деякі з них нині розповідають дуже навіть охоче, досі не замислюючись над тим, ДО ЧОГО ці авантюрні плани могли довести український народ. Ось, що говорив з цього приводу відомий український журналіст і політик Сергій Васильєв:

"...В последнем номере еженедельника "2000" я не без содрогания прочел некоторые откровения руководителя НАК "Нафтогаз Украины" г-на Ивченко. Высокопоставленный чиновник "оранжевой власти", не стесняясь, вывешивает на своем публичном сайте воспоминания о том, что ему во время "революции" было поручено формировать отряды Народной гвардии (читай - незаконные военизированные формирования - авт.), которые, вы только вдумайтесь, "...отвечали и за некоторые здания, и за Кабинет Министров, и за железнодорожный вокзал. И я думаю, - говорит А. Ивченко, - что на случай их штурма, мы сделали бы это оперативно, быстро и без лишних усилий... вошли и заняли бы любой дом (читай - с целью свержения конституционного строя - авт.)... А нам вешают на уши "оранжевую лапшу" о миролюбивом майдане...

Как в старом советском анекдоте: как ни крути, а все автомат Калашникова получается" (Інтернет-видання "From-UA. Com", "Без цензури"; 21 листопада 2005 року; Денис Родников, "Сергей Васильев: "Ничего, кроме автомата Калашникова, "оранжевая власть" изобрести не смогла").

Я прошу пробачення за те, що забираю у вас стільки часу і уваги, цитуючи всі ці свідоцтва, але саме з них і вимальовується досить виразна картина: ЗНАЧНА ЧАСТИНА КЕРІВНИКІВ "ПОМАРАНЧЕВОГО ЦУНАМІ" ЦІЛКОМ СВІДОМО І ЦІЛЕСПРЯМОВАНО ГОТУВАЛА НА УКРАЇНІ БРАТОВБИВЧУ ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ! А ЛЮДИ НА МАЙДАНІ ТА НА ВУЛИЦЯХ КИЄВА ПОВИННІ БУЛИ ВІДІГРАТИ РОЛЬ... ЖИВОГО ЩИТА ДЛЯ ОЗБРОЄНИХ "ЯСТРУБІВ РЕВОЛЮЦІЇ". ОТО І ВСЯ "ЛЮБОВ ДО НАРОДУ"!

КЛЕКІТ "ЯСТРУБА" НА МАЙДАНІ

Оскільки ж у "Генеральному штабі" Майдану все ж не було єдності з цього питання, та й сам Віктор Ющенко виступав ПРОТИ застосування сили і кровопролиття, то "яструби" Майдану, мабуть, намагалися прискорити події, переступивши межу здорового глузду. "Яструби" розуміли: якщо "революція", що розпочалася у понеділок 22 листопада 2004 року, не застосує силу проти державної влади до кінця того тижня (до 26 листопада!!!) , то далі події підуть уже мирним шляхом. Що на щастя і сталося... А тому вже 24-25 листопада з трибуни Майдану лунають заклики досить характерного змісту:

"Колишній міністр оборони, колишній голова Ради з національної безпеки й оборони України Євген Марчук заявив про те, що, на його глибоке переконання, Віктор Ющенко має всі правові конституційні підстави на визнання президентом України...

...Марчук звернувся до силовиків із закликом НЕ ВИКОНУВАТИ злочинні накази і пам'ятати про офіцерську честь" ("Кореспондент. Net"; 25 листопада 2004 р.; 11год. 14 хв.).

Можна не сумніватися в тому, що генерал Євген Кирилович Марчук, який за роки Незалежності встиг покерувати всіма спецслужбами та Збройними силами України, має вельми серйозний вплив на силовиків України. А тому викликає неабиякий подив заклик відомого генерала-політика до українського офіцерства НЕ ВИКОНУВАТИ НАКАЗИ ЗАКОННОЇ ВЛАДИ, заздалегідь оголосивши ці накази "злочинними". Але ж тоді, 25 листопада 2004 року, ще ніхто не віддавав силовикам та армійцям ЖОДНИХ наказів.

Звідкіля ж було знати генералу армії Марчуку, злочинними вони будуть чи ні? Отож, такий заклик більше схожий на те, що авторитет пана Є. Марчука "яструби революції" просто використали для того, аби НЕЙТРАЛІЗУВАТИ керівний склад силових структур та армії України, готуючись до ЗБРОЙНОГО нападу на органи державної влади. Тоді про це мало хто знав, але ж нині, як бачимо, таємницю давно вже розкрито.

Так чи інакше, але саме ці слова генерала армії Марчука свідчать про те, що на дуже солідному столичному рівні було надано своєрідну "гарантію безпеки" всім тим офіцерам армії та спецслужб, які мали бажання вийти з-під контролю своїх безпосередніх начальників та органів державної влади. На Закарпатті - підполковнику Ю. Рахівському, майору С. Олагу та всім іншим учасникам "міліцейського бунту" і "операції "Авангард". Звісно, ми не знаємо їхніх намірів та настроїв до того самого дня, але ввечері 25 листопада всім було сказано чітко і зрозуміло: "Не підкоряйтесь начальству, і вам за це нічого не буде!" Вранці наступного дня - 26 листопада - розпочалось "повстання"...

Співставивши всі вищенаведені факти, можна припустити з великою ступінню вірогідності, що після виступу в ефірі телестудії "5-й канал" генерала Є. Марчука (або навіть одночасно з цим виступом) з Комітету народного порятунку надійшла до регіонів і команда розпочати силові акції проти органів державної влади. До таких "акцій", без сумніву, належали і заздалегідь сплановані провокації типу "операції "Авангард". І мали вони відбутись не лише в маленькому Ужгороді, звичайно ж. Пригадайте, що саме в ті дні мала відбутись ще одна масштабна диверсія: вибух у центральному штабі команди Віктора Ющенка. Машину з вибухівкою, на щастя, затримали співробітники СБУ, а невдовзі ще й з'ясувалося, що вибух у штабі Ющенка готували... деякі члени цього самого штабу.

А нещодавно ще й стало відомо, що до підготовки цієї диверсії був причетним сам пан Березовський. Той самий пан Березовський, який так щедро фінансував нашу "революцію на Майдані". Люди, пов'язані з цим відомим авантюристом міжнародного плану, також входили до керівного складу Комітету народного порятунку у Києві.

Є ще одна суттєва причина, через яку ми також припускаємо, що наказ про початок силових акцій надійшов саме з Комітету народного порятунку. Згадайте, з чого почалася "заваруха" в закарпатській міліції? Та саме із того, що "відмашку" на початок "операції "Авангард" дав... керівник регіонального Комітету народного порятунку пан Віктор Балога, який ніколи б не наважився на таку відчайдушну акцію самостійно, не маючи прикриття і вказівки "згори". Крім того, як уже говорилося, саме в столичному Комітеті народного порятунку тими днями зібралася БІЛЬШІСТЬ "ЯСТРУБІВ РЕВОЛЮЦІЇ", ЯКИМ ТАК І КОРТІЛО СТРІЛЯТИ, ЗАХОПЛЮВАТИ І ШТУРМУВАТИ, ПРОЛИВАТИ КРОВ ДОВІРЛИВИХ УКРАЇНЦІВ, ЯКІ ХОТІЛИ КРАЩЕ ЖИТИ, А НЕ ГЕРОЇЧНО ВМИРАТИ!

І саме "народні рятівники" з Комітету щосили намагалися підпалити бікфордів шнур громадянської війни в Україні. А "детонаторами" цієї війни мали стати... заздалегідь сплановані провокації, що повинні були, по-перше, остаточно паралізувати уже й без того "контужені" органи державної влади, підбурити проти них населення України і, звісно, виправдати своє власне насильство в очах світової спільноти. Схема - стара, як підлота!... Але і надійна... Влада, мовляв, БАНДИТСЬКА (самі ж бачите), а бандитів можна знешкодити лише силоміць!!!

Саме так і сталося в Ужгороді. Міф про "озброєну банду" та "Ужгородський Беслан" вмить розлетівся не лише теренами України, але й всією Європою. Ніхто не сумнівався у тому, що "повстанці" у міліцейських погонах діяли "благородно" навіть тоді, коли невдовзі стало відомо, що на ужгородському стадіоні від рук "благородних ментів" постраждали цілком невинні люди. Пропагандистська отрута вже виконувала свою заплановану роль, виправдовуючи свавілля та беззаконня, приниження гарантованих Конституцією України прав громадян, людської гідності і так далі. Міф виправдовував навіть реальну НЕБЕЗПЕКУ ДЛЯ ЖИТТЯ для життя громадян, мимоволі зарахованих до "бандитів". А про те, що цю "міфотворчу диверсію" запланували у Києві, говорить той факт, який досі мало кому ще відомий: ІНФОРМАЦІЮ ПРО ЗНЕШКОДЖЕННЯ В УЖГОРОДІ "ОЗБРОЄНОЇ БАНДИ" ПРИХИЛЬНИКІВ ЯНУКОВИЧА БУЛО ОГОЛОШЕНО НА МАЙДАНІ ЩЕ ДО ТОГО, ЯК В УЖГОРОДІ ЗАКІНЧИЛАСЬ "ОПЕРАЦІЯ "АВАНГАРД". КИЯНИ ДІЗНАЛИСЬ ПРО "УЖГОРОДСЬКИХ БАНДИТІВ" РАНІШЕ ЗА САМИХ УЖГОРОДЦІВ!!!

В "АВАНГАРДІ" ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

Цю помилку "майданутих штабістів" наші журналісти виявили цілком випадково, переглядаючи відеозаписи з Майдану тих днів. А згодом це "відкриття" підтвердили і деякі закарпатці, які були тоді на Майдані...

Але навіть у тому випадку, якщо наші припущення - вірні, мимоволі виникає питання: "А чому цю "політичну диверсію" здійснили саме в Ужгороді, а не в будь-якому іншому обласному центрі держави? Адже Ужгород - найменша "регіональна столиця", до того ж відрізана від Великої України високими горами..."

І це дійсно так. Але відповідь на це "хитре" питання потрібно шукати не в Ужгороді, а... на чотирьох кордонах центральноєвропейських держав, які межують з Україною саме на Закарпатті. Той, хто контролює всі ці чотири кордони, є господарем і "диспетчером" на шляхах сполучення України з Європою. І протягом багатьох років Незалежності цей контроль знаходився у руках... мукачівського мафіозного клану, породженням якого є мукачівська ж фірма "Барва". А "хрещеним батьком" і неофіційним власником "Барви" був і є... екс-керівник закарпатського Комітету народного порятунку, двічі екс-губернатор області, а нині - міністр МНС України пан Віктор Балога. Саме він і розпочав, якщо пригадуєте, "міліцейський бунт" і "спецоперацію "Авангард". З "Барви" виросло і все керівництво закарпатського осередку "Нашої України".

Хоча... Навіть не всім закарпатським контрабандистам відомо, що в дійсності всі транскордонні "ворота", "дірки" і шляхи у цій області контролюють не бандити з Мукачева, а транснаціональна мафіозна імперія, коріння і павутиння якої розрослось від Москви до Нью-Йорка. А мукачівський клан є лише "закарпатським князівством" цієї імперії. Але сталося так, що мукачівці протягом 2002-2004 рр. втратили контроль над кордонами.

По-перше, до влади в області прийшла команда екс-губернатора Івана Різака, яка оголосила мукачівській мафії нещадну війну. Єдиним фронтом з командою губернатора виступали і тодішні керівники обласних правоохоронних структур: УМВС (під керівництвом генерала Василя Варцаби); УСБУ (під керівництвом генерала Олександра Буковського); прокуратури Закарпатської області (під керівництвом Володимира Лемака).

Жодних "підходів" до них кримінальні "барони" з Мукачева просто не мали.

В свою чергу, молоді підприємці, які гуртувалися навколо футбольного клубу "Закарпаття", також займалися транскордонним бізнесом (як і 90% всіх бізнесменів Закарпатської області), а тому вони швидко заповнили "порожнину", що утворилася після вигнання з прикордоння мукачівських бандюків. Все це, до речі, викликало значне невдоволення (до часу приховане) і серед певної частини силовиків Закарпаття, які також непогано "харчувалися" на кухні контрабандної мафії. І події 26 листопада 2004 року саме і показали, що це невдоволення вдало використали комбінатори "спец провокацій".

Отже, на "день Х", призначений штабом Майдану, склалася така ситуація, що всі шляхи з Європи до України знаходилися в руках політичних сил, антагоністичних Майдану. І починати будь-які силові дії з "перспективою" на громадянську війну, не маючи контролю над тими шляхами, якими могла надійти допомога з Європи і якими, в разі поразки, можна було би втекти за кордон (досвід є ще з часів Симона Петлюри!), було занадто ризикованим кроком. Це чудово розуміли штабісти Майдану, серед яких знаходилось чимало досвідчених військових, генералів та офіцерів спецслужб. Отож, одним із найперших завдань "яструбів революції", як неважко і здогадатись, було встановлення контролю над транскордонними шляхами у Закарпатті.

Але для того, аби виконати це завдання, потрібно було паралізувати силові органи та керівництво установ державної влади на Закарпатті. Найлегше це можна було зробити саме з допомогою гучних провокацій, що, власне, і було зроблено 26 листопада 2004 року "героями" так званої "спецоперації "Авангард". Нагадаємо лише, що заплановано було ДВІ провокації, які, скоріше за все, мали доповнювати одна одну: спочатку побиття мирної демонстрації ужгородських студентів під личиною "бандитів Януковича", а потім - ліквідація цих "бандитів" на стадіоні. Першу частину цього підступного плану було викрито й зірвано. Але друга частина все ж спрацювала...

У декого з вас, шановні читачі, може виникнути закономірне питання: "А чому ж план "яструбів революції" не було доведено до кінця? Чому не спалахнула кривава колотнеча на Україні?" Відповідь на це питання уже дали, якщо пригадуєте, наші колеги з польської "Газети Виборчої": Верховний Вождь "помаранчів" пан Віктор Ющенко був ПРОТИ СИЛОВИХ ДІЙ! Окрім того, до мирного розв'язання конфлікту ватажків "революції" примусили і посередники із Європи: один з лідерів Європейського Союзу пан Хав'єр Солана та екс-президент Польщі пан Олександр Кваснєвський.

Як розповів нещодавно журналісту Дмитру Гордону спікер Верховної Ради Володимир Литвин, саме пан Хав'єр Солана поставив перед Ющенком дилему: або Віктор Андрійович дотримає свого слова і не дозволить силі здобути перемогу над розумом, або він позбудеться довіри європейських політиків. Невдоволення пана Солани було спричинене тим, що після "круглого столу", за яким було прийнято рішення про розведення ворогуючих таборів у столиці, Віктор Янукович чесно виконав обіцянку і примусив ешелони своїх донецьких прибічників повернутись додому.

А Віктор Ющенко навіть не звернувся з подібним проханням до натовпу на Майдані. Натомість, до Майдану звернулись його "польові командири", закликавши до "штурму" урядових будинків, пошти і залізничних вокзалів. В результаті, ціла низка спланованих провокацій, до арсеналу яких входила і ужгородська "спецоперація "Авангард", ледь не призвела до втручання у ситуацію військ МВС вночі 28 листопада. А це вже було б початком громадянської різанини, якої європейські політики небезпідставно боялися. Мирного розв'язання проблеми домагався і президент Польщі Кваснєвський, який чудово усвідомлював факт, що будь-який збройний конфлікт в Україні неминуче затягне в свій вир і Польську державу.

Та й не всі "польові командири" у штабі Майдану були клієнтами психіатричних лікарень. Хоча підлоти всім вистачало. Що поробиш?! Такий був час... ЧАС ПІДЛОТИ...